Учасниця проєкту "Shelter Stryi" поділилася своєю історією. Про те як залишила рідну домівку та прибула у Стрий:

«Ми не були готові виїжджати з Києва, до кінця не вірили, що таке може трапитися. Ми жили на Виноградарі, біля лісу, всього година їзди до Ірпеня, Бучі та Гостомеля. Спочатку виїхали в село, але коли їхали по великих заторах, і над нами падав літак, за годину почалося бомбардування, і тих будинків, біля яких ми стояли в заторах, вже не було. Все було зруйноване…

Ми вирушили в село до батьків — Брусилів. Хоча ми були там недовго, здавалося, що це вічність. Машина тоді була тільки у батька. Коли підірвали мости, і окупанти були всього в 10 кілометрах від нас, ми вирішили виїжджати. Ніколи в житті не забуду цей день: всі новини писали, що Енергодар може вибухнути. Я тримала дитину на колінах, в одній руці йод, в іншій — вода.

Дорога була, як із фільмів жахів, у які ми потрапили: густий туман, ні душі навколо, на узбіччях — розстріляні або згорілі автівки. Їхали лише наші дві машини, і всі молилися, щоб безпечно проїхати Житомирську трасу.

Ось так ми й доїхали до вашого міста — Стрия.»